Вгору

foto1 foto2 foto3 foto4 foto5
Стайківський опорний заклад загальної середньої освіти І - ІІІ ступенів

СТАЙКІВСЬКИЙ ОЗЗСО І-ІІІ СТУПЕНІВ

09210, вул. Шкільна, 1, с.Стайки, Кагарлицького району, Київської області

comintour.net
stroidom-shop.ru
obystroy.com
лапароскопия паховой грыжи

ІСТОРІЯ ОСВІТИ СЕЛА

Село Стайки Кагарлицького (кол. Ржищівського) району Київської області розташоване на високому плато правого берега річки Дніпро в 68 км на південь від м. Києва. Стосовно походження назви села, то за словником української мови Бориса Грінченка, слово «стайки» коментується як ряд (стая) копен хліба. Друге значення слова «стайки» чи «заставки», «стая», «стаї» означає різновид куреня у гуцульських пастухів на полонинах.

У статистичному опису Київського округу, складеному у 1686 р., наведені відомості, що село Стайки розташоване у гирлі річки Пристайки і, таким чином, наводиться наступна версія про походження назви села, а саме від назви річки, тобто від слів – «приставати», «пристань», що вказує на характер виробничої діяльності населення. В давнину по річці Дніпро проходив знаменитий «шлях із варяг у греки», в районі Витачева – Стайок знаходилася переправа, де гуртувалися споряджені товаром судна купців з Києва, Чернігова, Новгорода та інших міст. Тут вони збиралися, виставляли озброєну охорону і караваном відправлялися до Чорного моря, а далі до Константинополя. В історичних джерелах зустрічаються і інші назви села, зокрема, «стайна», «стайно».

Довгий час єдиним навчальним закладом села була церковнопарафіяльна школа, що з’явилася в Стайках протягом 1860-1861 років. У1882 р. в селі було засновано ще й державну школу, а напередодні I світової війни – земську, котра проіснувала недовго.

Поява в Стайках приходської школи пов’язана з діяльністю у селі представників відомої на Київщині духовної династії Веледницьких. Фундатором першої в XIX ст. стайківської школи став протоієрей о. Димитрій Іосифович Веледницький. Він був уродженцем села, оскільки його батько також довгі десятиліття священствував у Стайках. Сам же Димитрій був призначений стайківським настоятелем у 1860 р. і служив тут 53 роки – до глибокої старості. Саме цей заслужений духовний наставник 1 січня 1860 р. започаткував навчальний процес у селі.

Власне, перший рік (чи вірніше, кілька місяців) був пробним. Тому в більшості клірових відомостей датою заснування школи вважається вже наступний 1861 р. При цьому засновник стайківської школи – о. Димитрій Веледницький був її директором понад чотири десятиліття. Протягом цих довгих десятиліть священик отримав чимало нагород за успішну пастирську та педагогічну діяльність.

З відкриттям у Стайках державної (міністерської) школи заслужений протоієрей став викладати в ній Закон Божий, продовжуючи залишатися директором церковнопарафіяльної школи.

Наступником о. Димитрія, зі смертю якого в Стайках завершилася ціла епоха, був о. Платон Мойсейович Яворницький, призначений сюди у 1902 р.

Приходська школа с.Стайок спочатку перебувала в оселях духовенства, згодом – в одному з громадських будинків, а в 70-х роках ХІХ ст. прихожани спорудили для неї окреме приміщення. В 1860 р. в школі навчалося 36 хлопчиків та 12 дівчаток; у подальшому їх число було нестабільним – то зростало, то зменшувалось. В 1882 р. в селі було відкрито державну школу, що призвело до ще одного зменшення дітей в приходському навчальному закладі.

18 серпня 1881р. інспектор державних шкіл Київської губернії Іван Чечет повідомив попечителеві Київського навчального округу, що мешканці с. Стайок Київського повіту Черняхівської волості на громадському сході постановили заснувати у даному селі однокласне міністерське училище, зобов’язавшись щороку надавати навчальному закладу матеріальну підтримку. Попечитель С. П. Голубцов, як вимагав того закон, поцікавився у представників єпархіальної влади, чи не має заперечень з її боку і отримав позитивну відповідь від єпископа Уманського Михаїла. В грудні того ж 1881 р. було складено кошторис щорічних витрат на утримання майбутньої школи – всього щороку бюджет навчального закладу мав складати 500 крб. «важкою» царською валютою. З цих 500 крб. 330 крб. складала оплата праці вчителя. Дані документи було надіслано в міністерство народної освіти Російської імперії і 12 лютого 1882 р. заступник міністра освіти особисто підписав дозвіл на відкриття державної школи в Стайках. Міністерство надало 200 крб. для спорудження в селі шкільного приміщення та закупівлю всього необхідного і взяло на себе обов ’язок щороку надсилати стайківській школі по 226 крб. – стандартну суму утримання для такого типу шкіл.

Міністерські кошти було оперативно «освоєно» - 1 серпня 1882 р. сільський староста с.Стайок Володимир Музика повідомив Черняхівське волосне правління, що школа в Стайках вже збудована, укомплектована меблями та необхідним наочним приладдям і готова прийняти школярів у наступаючому навчальному році. І через деякий час вже новий інспектор училищ Київської губернії Д.Синицький сповістив, що державну школу в Стайках вже відкрито і перший раз в перший клас пішло 64 хлопчики. (Відомо, що вчителем в даній школі працював Павло Степанович Дросенко – відомий освітній діяч регіонального масштабу.)

Земська школа була закладом вищого рівня – двокласною та дев’ятикомплектною. Станом на 1915 р. в земській школі навчалося 298 хлопчиків та 138 дівчаток.

В 1913 р. Київське земство збудувало в Стайках для школи триповерховий цегляний будинок. Будівництво школи з четвертим цокольним поверхом тривало протягом одного року.

Для будівництва чотирьохповерхової школи у селі заснували сільськогосподарський кооператив. Фундатором цього будівництва був Яков Федотович Козачок.

Одночасно, приміщення школи такого типу і з такої цегли збудовано в Кагарлику та Обухові. Школа стала називатися двокласною земською. Піклування про матеріальний стан школи перейшло до Київської земської управи, а педагогічний нагляд залишався міністерський.

Третя частина шкільного приміщення була відведена для квартир вчителів.

Штат вчителів 1913 року:

· Шестопал Іван Борисович – завідуючий школи с.Стайки

· Фелатович В.В. – с.Борщагівка

· Бурякова В.І. – с. Борисполь

· Євженко І.С. – с. Борисполь, чоловік Бурякової В.І.

· Копилов Д.С. – с.Переяслів

· Яворський П.М. – вчитель Закону божого

 Завідуючий школою Шестопал І.Б. керував хором в церкві.

 В школі вивчалися такі предмети: російська мова, російська література, арифметика, геометрія, природознавство, історія, географія, креслення, співи, гімнастика, рукоділля (для дівчаток) та Закон божий.

 Навчання дітей починалося з 9 років. Всі предмети викладалися лише російською мовою.

 Заробітна плата вчителя складала 18-22 крб., завідуючого школою - 35 крб.

 В кінці навчального року проводилися екзамени в присутності інспектора шкіл.

 В школі працював шкільний хор, яким керував завідуючий школи Шестопал І.Б.

 Шестопал Іван Борисович працював завідуючим (директором) школи з 1910 р. по 1938 рік.

 В 1938 році репресований, як «ворог народу». Реабілітований в 1988 р.

 Дудка Микола Григорович 1913 року народження, вчитель історії. Понад півстоліття – а саме з 26 лютого 1938 по 30 травня 1988 р. Микола Григорович вважався «ворогом народу» «за злочинну діяльність, контрреволюційно налаштований і поширював контрреволюційні листівки із закликом до повалення Радянської влади».

 Постановою оперуповноваженого було порушено кримінальну справу ще проти чотирьох вчителів школи А. Ляшенка, І. Шестопала, Ю. Полякова, В. Ворошенка.

 Копилов Демид Степанович 1891 року народження.

 В 1911 р. закінчив вчительську семінарію в м. Києві за спеціальністю математика і одержав звання «вчитель математики». Починав працювати в дівочому пансіонаті м. Києва; а з 1913 р. в Стайківській школі.

 З 1945 р. – завідуючий навчальною частиною Стайківської середньої школи. Учасник Великої Вітчизняної війни.

 За досягнуті успіхи, високий професіоналізм та багаторічну педагогічну працю 12 листопада 1949 р. нагороджений орденом Леніна. Відмінник народної освіти з 14 серпня 1945 року.

 В 1916 – 1917 навчальному році в Стайківській школі навчалося біля 200 учнів, яких навчали 9 вчителів. Всі вчителі з середньою спеціальною освітою. Щороку школу закінчувало біля 30 учнів.

 В 1918 році школа була перейменована в трудову семирічну школу. Групи стали називатися класами.

 В 1920 році в школі працювали:

 - Шестопал Іван Борисович – директор школи

 - Захарієвська Надія Михайлівна

 - Грушевська Ганна Євменівна

 - Копилова Марія Арсеніївна

 - Копилов Демид Степанович

 - Лазоренко Павло Михайлович

 - Куліковський Микола Іванович

 ……………………………………

 Всього 9 вчителів.

 Оплата проводилася натурою. Вчителі одержували квасолю, просо, пшеницю та інше. Дрова для опалення приміщення приносили учні.

 В 1926 р. в школі працювало 16 вчителів, з них з вищою освітою 3, інші з середньою спеціальною. Був майстер ручної праці. Учнів вже навчалося в школі 400. При школі був організований інтернат для дітей з Гребенів, Стрітівки, Витачева.

 Школа працювала в дві зміни, а ввечері, при гасових лампах проводилась ліквідація неписьменності серед дорослих і підлітків. Таких класів було три.

В школі вже була піонерська організація. Учні того часу захоплювалися радіо – це була  новина. Кожного вихідного дня до школи збиралися учні і слухали радіо  –  передачі, які організовували вчителі Снісар І.К. і Колесник І.С.,  використовуючи детекторні приймачі з навушниками.

В 1932 р. Стайківська школа стала неповно-середньою, а з 1935 р. – середньою з 10-річним терміном навчання.

В 1940-41 навчальному році в школі працювало 23 вчителі. З них з вищою освітою 6 та середньою спеціальною – 17.

Перший випуск учнів 10 класу був у 1938 р.

Під час німецької окупації, з 10 серпня 1941 р. По 16 листопада 1943 р., школа працювала майже рік (1942-1943 рр.). В школі понавішували ікони та портрет Т.Г.Шевченка. Молебінь при відкритті цієї школи правив піп Вербіцький. Директором школи був Гавриш Дмитро Семенович.

Тікаючи від ударів Радянської армії, фашисти спалили триповерховий будинок школи.

Після звільнення села, школа відновила роботу 25 січня 1944 р. Під керівництвом директора Жежеруна Марка Івановича, який був у діючий армії політруком і після поранення відправлений з армії для організації навчання дітей у школі. 25 січня 1944 р. за партии сіло 960 учнів.

Школа була зруйнована під час Великої Вітчизняної війни і тому учні навчалися в шести різних будинках по всьому селу: в старій сільській раді, в клубі (бувша церква), куркульських будиночках, молочарці.

1 вересня 1946 р. в школі навчалася 1246 учнів. Навчання проходило у дві зміни – з 8 до 20 години.

Приміщення були тісні і низькі. Не вистачало парт. В деяких класах стояли довгі столи та ослони, за якими сиділо по 4-5 учнів. Взимку, вранці і ввечері, навчалися при гасових лампах, яких також не вистачало. Класи обігрівались грубами, які опалювались дровами. Доводилося і самим вчителям заготовляти паливо для школи. Вони їздили через Дніпро, рубали лозу на островах, в’язали в’язки і переправляли через Дніпро, а з берега нагору возили кіньми. При школі була пара коней. Коні були єдиним видом транспорту, яким можна було добратися до районного центру – Ржищева.

Кіньми директор їздив на всі наради та привозив вчителям заробітну плату. Кіньми їздили вчителі і на конференції. Зазвичай, на підводі їхали старші за віком вчителі, а молодші добирались на попутних машинах, які возили з Стайківських цегельних заводів цеглу. Доводилося їхати зверху на відкритій машині. З конференції, переважно йшли пішки.

Матеріальні умови були надзвичайно тяжкі. Післявоєнна розруха, навколо бідність, нестатки. Особливо скрутно стало весною 1947 року. Почався голод.

Держава намагалася надати дітям хоч маленьку, але допомогу. Кожного дня в школу привозили печений хліб.

Завгосп школи Чабан Трохим Степанович різав той хліб на шматочки, розважував по 100 г. На перервах кожен вчитель одержував по списках учнів відповідну кількість хліба і роздавав учням, а в колгоспі варили якусь рідку «похльобку» (із спогадів вчительки хімії Буртової Зінаїди Леонідівни 1935 року народження).

В школі проводились шкільні свята. Вчителі організовували подарунки на свято 7 листопада та Новий рік. Колгосп ім. Сталіна виділяв трохи продуктів: борошно, цукор, жири, а вчителі пекли з цих продуктів печиво і вручали учням на свята.

Вчителі теж бідували. Хоч заробітну плату вчителям виплачували без затримки, кожного 20-го числа, але купити на ці гроші продуктів було майже не можливо. Держава допомагала і вчителям. Кожного місяця вчителям давали по 9 кг житнього борошна, а вони вже самі пекли хліб.

Кожен вчитель був агітатором і мав свій «куток» у селі – «двадцятихатку». Кожного тижня треба було збирати людей на своєму «кутку» і проводити збори у визначеній хаті. Вчителі читали людям газети, розповідали про новини в країні та світі. Пресу люди майже не передплачували, радіо не було.

В 50-х–70-х рр. вчителі випускали колгоспну газету, виступали по місцевому радіо. З весни і до глибокої осені ходили з учнями в колгосп «Дніпро» і допомагали по різних весняних та осінніх роботах. Весною обкопували дерева у колгоспному саду, доглядали шовковички, виноград. Восени збирали врожай в саду, в огородній бригаді. У полі збирали буряки, ламали кукурудзу. Годували кролів та шовкунів.

В 1951 р. директором школи був призначений Мишко Влас Пилипович, 1917 р. н., член ВКП(б), за фахом вчитель історії. Новий директор був молодий, енергійний і веселий. Безпосередньо займався вихованням учнів, любив музику, грав на скрипці. Він організував струнний оркестр.

В школі було трохи музичних інструментів: скрипка, мандоліна, гітара, кілька балалайок. Ввечері, перед нарадами грали і співали вчителі, а вдень на цих самих інструментах грали учні. Вчительські наради продовжувались аж до півночі, а інколи і пізніше.

Через рік, у 1952 р., директором школи був призначений Борак Андрій Костянтинович, який теж пропрацював лише один рік.

В 1951-1952 навчальному році в школі навчалося 919 учнів. Не навчалося в школі з різних причин 37 дітей. На другий рік навчання залишено72 учні. Неодноразово дирекцією школи, керівниками села піднімалося питання перед районним відділом освіти про відбудову зруйнованої школи. Завдяки клопотанню директора школи Товкай Марії Федорівни та при сприянні депутата Верховної Ради України, командуючого Київським округом Гречка та при підтримці члена облвиконкому Боришполець весною 1953 р. розпочалося будівництво нової школи.

В 1953 р. в школі відбувся перший післявоєнний випуск, класний керівник вчитель хімії Пилявська Параска Михайлівна – 28 випускників.

3 серпня 1953 р. директором школи було призначено Дубенця Михайла Сергійовича, 1919 р. н., безпартійний, вчитель математики, який працював директором школи до 1 вересня 1974 р.

На базі школи працювали методоб’єднання вчителів Стайківської, Стрітівської та Рудяківської шкіл.

В 1955 р. була відкрита в селі школа робітничої молоді. Організатором і виконавцем був молодий, енергійний, новопризначений директор школи Скуйбіда Василь Іванович, член КПРС, за фахом вчитель української мови та літератури.

1 лютого 1957 р. нарешті учнівський і педагогічний колективи перейшли на навчання в приміщення нової школи.

«Скільки було радості! Здавалося, що ми вилізли з підземелля на світ Божий. Просторі, світлі класи, вчительська, кабінети, бібліотека, шкільний буфет. А який чудовий актовий зал! В ньому проходили учнівські вечори, концерти, всі свята, комсомольські та піонерські збори.» (Із спогадів вчительки французької та німецької мов Скороход Ольги Іванівни, 1923 р.н.)

Школа почала працювати в одну зміну.

Педагогічний колектив під керівництвом директора школи Дубенця Михайла Сергійовича отримував перехідний прапор району в 1964 – 1965 н. р. та 1970-1971 н. р. за перше місце в соціалістичному змаганні.

В серпні 1974 р. на посаду директора школи було призначено Скомаровського Анатолія Миколайовича, 1930 р. н., член КПРС, за фахом вчитель історії, який закінчив Київський державний університет ім.Т.Г.Шевченка.

За 16 років (з 1974 по 1990 рр.), коли він очолював педагогічний колектив була проведена велика робота по зміцненню матеріально-навчальної бази, добудоване триповерхове приміщення на 320 місць із спортзалом, їдальнею, комбінованою майстернею по металу та дереву, кабінет фізики, хімії, математики, інформатики, біології та бібліотека. Нове приміщення школи відкрило двері класних кімнат для учнів 1 вересня 1980 р. Школа перейшла повністю на кабінетну систему навчання.

2 вересня 1990 р. директором школи на зборах працівників колективу обрали Журбу Бориса Івановича, 1952 р. н., вчителя іноземної мови.

1 липня 1992 р. на посаду директора школи призначили Лавріненко Інну Степанівну, 1941 р. н., члена КПРС, за фахом вчитель математики, відмінник народної освіти, вища категорія, звання «Вчитель-методист».

Знаковою подією цього періоду було створення шкільного історико-краєзнавчого музею «Берегиня». В шкільному музеї зібрано багатий матеріал про історію села, історію створення колгоспу, історію стайківських цегельних заводів, історію світи, комсомольської та піонерської організацій, історія церкви, історію села в роки окупації та архівні документи.

В музеї зібрані документи, вишивані сорочки та предмети побутового вжитку.

Шкільний музей «Берегиня» є гордістю директора школи Інни Степанівни Лавріненко та директора на громадських засадах музею «Берегиня».

27 серпня 1999 р. на посаду директора школи була призначена заступник директора з навчально-виховної роботи Ясюк Любов Миколаївна, 1957 р.н., за фахом вчитель російської мови та літератури, випускниця Київського державного педагогічного інституту ім. М.Горького. Працювала на даній посаді по 16 вересня 2019 року.

З 1 вересня 2019 року Стайківська загальноосвітня школа І-ІІІ ст. реорганізована в Стайківський опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ст. з Стрітівсько філією. За  результатами конкурсу, що був проведений у жовтні, на заміщення вакантної посади директора закладу була призначена Малоока Ірина Миколаївна, вчитель української мови та літератури, спеціаліст вищої категорії. Школа розпочала новий поступ.

 

 

 

 

Оновлена версія © 2020 Стайківський опорний заклад загальної середньої освіти І - ІІІ ступенів